Михайленко, Анатолій. Пливе мій човен; Запах полину

У нових повістях сучасного українського письменника показано різні пласти життя, але твори пройняті схожими почуттями: тривогою і болем, бажанням привернути увагу читачів до таких непростих морально-етичних проблем, як черствість, пристосовництво, зло, породжене подвійною мораллю.

У центрі першої повісті — школяр-переросток, якому добре знайомі селянські повоєнні клопоти і голод 1946—1947 років. Хлопець існує ніби у двох вимірах: під тиском офіційної пропаганди, що прославляє «щасливе дитинство», «батька всіх дітей», і водночас під тягарем справжніх бід людей, що живуть у забутому селі, де чи не вся влада належить дільничному міліціонерові та колгоспному об'їждчикові...

«Запах полину» — це повість-пам'ять про страшну чорнобильську катастрофу. Реальні події в Чорнобилі та Зоні переплітаються з уявними та ймовірними, створюючи жахливу картину людської байдужості, яка й привела до лиха.

Чорно-білі малюнки. Художники Г. Філатов та В. Безпятов.