Милашевська, Зоя. Повість про вчительку

Мати... Найсвятіше слово для кожної людини. «У світі все можна знайти, окрім рідної матері»,— каже мудре українське прислів'я. Найдорожча... Найрідніша... Єдина. А ще коли з тобою, дорогий хлопчику, скоїлось лихо, впала на твою біляву голівку осоружна хвороба, що прикула до ліжка навіки... Хто припадатиме біля тебе, хто носитиме по лікарнях? Хто посивіє від розпуки і тихого, прихованого плану ночами? Вона, мати...

У повісті Зої Милашевської йдеться про сільську вчительку. Школа, десятки вихованців, сотні щоденних клопотів... Та все ж вона знайшла силу, мужність, щоб свого сина, враженого тяжкою, невиліковною недугою, вивчити, розвинути його талант музики. Вона, вчителька і мати, зробила з нього Людину.

Повість хвилює, вчить бути людяним, мужнім і Аобрим. Написання цієї повісті, до речі,— творчий подвиг авторки, що сама прикута до ліжка.