Бузинник, О.; Гордій, О. Вилітали орлята в грозу

Стіни теплушки вищали й скрипіли. Двадцять пар очей дивились у темне небо, і в очах тих відбивався трепетний небесний вогник, що манив на волю. І ось уже десятки рук судорожно вп'ялися в шорстку планку дверей. Відірвавши її, полонені падали в темряву, як зерна в ріллю. Останнім залишив теплушку Петро Осовський.

Повернувшись в Лебедин, у своє рідне село,— той самий Лебедин, про який колись писав Тарас Шевченко,— Осовський створює підпільну організацію. До неї увійшли комуністи, яким пощастило втекти з фашистського полону. Вірними їх товаришами по зброї були комсомольці, недавні школярі.

Про боротьбу лебединського підпілля, про мужність і героїзм молодих радянських патріотів, які опинилися в тяжких умовах гітлерівської окупації, про їх мрії та щире кохання й розповідає повість «Вилітали орлята в грозу».